Історія

   

     Школа – інтернат № 2 була створена у вересні 1946 року відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 17 квітня 1946 року № 667 „Про покращення вивчення іноземних мов у семирічних та середніх школах УРСР”, наказу обласного управління освіти №180 від 13 травня 1946 року, як спеціальна середня школа – інтернат з англійською мовою навчання для обдарованих дітей, переважно із сімей, батьки яких загинули на фронтах Другої світової війни.

     Школа почала роботу у невеличкому приміщенні на 16 станції Великого Фонтану, де навчались 142 хлопчика. В листопаді 1946 року школа – інтернат переїхала до будівлі, колишньої Маріїнської гімназії, за адресою: вул. Л. Толстого 9. У вересні 1947 року школу перевели до будівлі за адресою: вул.Комітецька 5. З 01 вересня 1948 року школа продовжила свою роботу у трьохповерховій будівлі колишній спецартшколи № 16, на Ботанічній вулиці 4 (зараз – проспект Гагаріна 6) на чолі з директором Горбуліним П.І.

     Павло Іванович був енергійним та хазяйновитим керівником, який будував навчально – виховний процес за системою А.С. Макаренка. Він згуртував навколо себе талановитих вчителів-однодумців та вихователів: Бурлак Д.Г., Кржемінський П.І., Звєздіна О.О., Шершеневич М.Г., Василевський С.О., Сувчинська О.Ф., Кас»ян В.М., Антоніус Г.Г., Криворучко Н.Я., Поборончук Ф.М. та інших.

     Викладання навчальних предметів забезпечувалось на англійській та українській мовах. У старших класах англійській мові відводилось 11 годин на тиждень. Історія та географія викладалась на англійській мові. Велика увага приділялась позакласному вихованню: тричі на тиждень учні займались у драматичному гуртку, бальними танцями, спортом, грали у духовому оркестрі.

У 1951 році школа випустила у велике життя своїх перших вихованців, які продовжили своє навчання у вищих навчальних закладах країни.

     Із стін інтернату вийшли: Адріанов В.І.- головний конструктор НДІ звязку, Буригін В.Є. - канд. хім. наук, полковник, Єпур А. І. - полковник КДБ, Кондратьев К.Г. - журналіст-міжнародник, Кривцун С.М. - декан ф-ту суспільних професій Бельцьського педагогічного інституту, Молдова, Матвієвський Ю.А. - дипломат, канд.іст.наук, Поздняков Є.О. – журналіст-міжнародник, кореспондент Агенції Печаті Новин (Москва), Слюсар А.О. – останній надзвичайний Уповноважений Посол СРСР у Греції, Стукаченко А.Г.- підполковник медичної служби, Турчак М.М. – радник посла у Китаї, старший радник Міністерства закордонних справ СРСР., Черкес О.С.- відповідальний співробітник Главцемент СРСР, будував цегляні заводи у Сибірі, Монголії, на Кубі, Шумєєв Б.Г.- журналіст-міжнародник, поет, та інші.

     Серед послідуючих випусків теж було багато відомих діячів науки, культури і мистецтва:  Ковріженко Г.М. - заст. голови асоціації ООН, Дрімлюга Г.Г.- помічник військово-морського у США, секретар військово-морського атташе у Лондоні, військовий дипломат, Літвиненко Є.Г.-гол. інженер оборонного заводу, Скалкін В.Л. - професор, автор 15 підручників, Сторожко В.І.— дипломатичний робітник, Дмітрієв Ю.І. - канд.техн. наук, полковник, Шварц І.О. - журналіст-міжнародник, Андреєв І.С. - працював у Фінляндії, Нігерії, Греції, Медянов Л.К. – видатний архітектор, Д.Сафонов - працював в міжнародному комітеті, Женева, Надєїн В.Д. – начальник корпункту «Ізвестій» у Вашингтоні, Шапиро В.Є.- доктор фіз..-мат.наук, Канада, Кременюк В.О - доктор іст. наук, заст.. директора ін.-ту США та Канади, Баскаков В.А.- журналіст-міжнародник, Губенко М. – кінорежисер, народний артист, драматург, Міністр культури СРСР, депутат Держдуми та інші.

     Більшість випускників школи стали інженерами, лікарями, вчителями, військовослужбовцями та обрали робочі професії. Інтернатці перших випусків все життя продовжують товаришувати між собою та допомогати один одному. У Москві є інтернатське братерство, вже 13 років президентом якого є Поздняков Евген Олександрович. Він кожен рік організовує традиційні зустрічі випускників, на які приходять вже не тільки випускники інтернату, але їх діти та онуки.


Історична довідка 

(зі спогадів випускників Київської спецшколи-інтернату Б. Афанасьєва та Л. Ларіна)

   "26 червня 1945 року на конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско представники 50 країн світу підписали Статут нової міжнародної організації. Крім СРСР, його підписали також Українська та Білоруська РСР, які отримали статус членів ООН. Після закінчення Другої світової війни Україна стала членом і низки інших міжнародних організацій. З огляду на зрослу потребу в кадрах для дипломатичного корпусу, Наркомат закордонних справ України на чолі з наркомом Дмитром Захаровичем Мануїльським ініціював створення в республіці системи підготовки дипломатичних кадрів. Було організовано інститути іноземних мов, факультет міжнародних відносин (у структурі університету ім. Т.Г. Шевченка), а також три чоловічі спецшколи-інтернати - у Києві, Харкові та Одесі.

Перед спецшколами-інтернатами було поставлено завдання дати випускникам підготовку, достатню для успішного продовження навчання в названих вищих навчальних закладах. Ці спецшколи-інтернати були закритими навчальними закладами для дітей-сиріт і напівсиріт, батьки яких загинули на війні. Подібно до дитячих будинків із повним державним забезпеченням, у важкий повоєнний час вони допомогли їм здобути добру середню освіту.

У спецшколах-інтернатах викладання велося українською мовою, а деякі предмети (географія, історія, математика тощо, залежно від наявності фахівців зі знанням англійської мови) - англійською. Орієнтація на вивчення англійської мови була зумовлена тим, що в ООН та в інших міжнародних організаціях, членом яких стала Україна після закінчення ВВВ, англійська мова була однією з основних робочих мов. Водночас спеціалістів із цієї мови було дуже мало - у довоєнні роки школи та виші нашої країни були орієнтовані на вивчення німецької мови.

Наша київська школа-інтернат була заснована 1946 року на підставі Постанови ЦК КП(б) України і Ради Міністрів УРСР від 17 квітня 1946 року № 667 "Про поліпшення вивчення іноземних мов у семирічних та середніх школах УРСР". Повна назва нашої школи-інтернату була така: "Чоловіча спеціальна середня школа-інтернат з викладанням низки предметів у старших класах англійською мовою".

Набір учнів до школи проводила спеціальна приймальна комісія з урахуванням результатів індивідуальної співбесіди з кандидатами. Вся система навчання була спрямована на досить глибоке оволодіння учнями англійською мовою. Крім звичайних щоденних занять, застосовували різноманітні форми навчання: уроки розмовної практики, позакласне читання "зі здачею сторінок", дні та цілі тижні під гаслом "Speak only English"... У старших класах викладання деяких предметів велося англійською мовою. Хорошу підготовку випускники школи отримали і з інших предметів, про що, зокрема, свідчить те, що надалі багато випускників успішно опанували різні технічні спеціальності. Багато уваги в школі приділяли і культурному вихованню учнів, про це чимало сказано у спогадах випускників, розміщених на нашому сайті.

Спочатку в наш інтернат було прийнято учнів перших шести класів (від 1-го до 6-го) по 25 осіб у класі, тож загальний контингент становив 150 осіб. Потім із року в рік проводився черговий набір у 1-й клас. Загалом було здійснено ще чотири набори в перший клас, тож 1951 року під час першого випуску десятого класу в школі перебувало близько 250 осіб.

Як розповідають інтернатці перших випусків, Дмитро Захарович Мануїльський, поки він перебував на посаді міністра закордонних справ України, особисто стежив за тим, як ідуть справи в нашому інтернаті, сам бував у нас у школі й періодично посилав до нас своїх співробітників. Представники міністерства закордонних справ України підтримували зв'язок з інтернатом і після смерті Мануїльського. Вони дарували книги в нашу шкільну бібліотеку, розповідали про свою роботу, неодноразово брали участь у зустрічах випускників інтернату.

Важко переоцінити роль, яку зіграла в житті нашого інтернату ще одна людина - Георгій Леонтійович Градов, який був директором інтернату в перші, найважчі повоєнні роки. Прекрасний організатор, людина з добрим серцем, він багато зробив для того, щоб інтернат став для нас і турботливою домівкою, і чудовим навчальним закладом.

Наша спецшкола-інтернат у тому вигляді, як вона задумувалася, проіснувала 10 років. У 1956 році, після шостого випуску, інтернат було розформовано. Учні десятого і дев'ятого класів (випускники 1957 і 1958 років) довчалися в різних школах, їхнім місцем проживання, їхнім домом на цей період став Київський спеціальний дитячий будинок №13. Решту учнів було переведено до Київського інтернату №3, призначеного для дітей-сиріт і дітей, чиї батьки були позбавлені батьківських прав. У 1957 році цьому інтернату Постановою Ради Міністрів УРСР було присвоєно ім'я Мануїльського, а згодом на території інтернату встановили його погруддя.

     Як свідчить приклад нашого інтернату, практика створення таких спеціалізованих навчальних закладів себе повністю виправдала. Багато хто з інтернатців перших п'яти випусків стали дипломатами і співробітниками інших державних зовнішньополітичних відомств. Загалом близько 30 випускників школи стали дипломатичними працівниками і службовцями з глибокими знаннями іноземних мов, з них 5 осіб працювали надзвичайними і повноважними послами в зарубіжних країнах. Серед випускників нашої спецшколи чимало вчених, викладачів вишів, інженерів, працівників культури, офіцерів.

Випускники Київської спецшколи-інтернату: 

Борис Афанасьєв, вип. 1951р.

Леонід Ларін, вип. 1955р.