Війна нас дуже рано зробила дорослими. С. Кривцун

"Війна нас зробила дуже рано дорослими...!"

Спогади Сергія Кривцуна, випускника школи 1951 року

Сергій Кривцун з'явився у старшому- 6 класі-інтернату дещо пізніше за решту вихованців, у листопаді 1946 року, коли школа вже розміщувалася на вул. Льва Толстого. На той час йому вже було майже 16 років, під час окупації він займатися не міг. Батько в 1941 пішов на фронт і не повернувся. Коли точилися бої за визволення Одеси, йому з мамою, старшими сестрою і братом довелося відсиджуватися в катакомбах, їсти і пити те, що змогли дістати. У результаті всі захворіли на жорстокий черевний тиф, але вижили - всі, крім мами. Старшого брата прийняли до військового училища, а Сергія сестрі вдалося віддати в інтернат.

Майже одночасно з ним у класі з'явився ще один хлопець, імені та прізвища якого в однокласників у пам'яті не залишилося. Але всі добре пам'ятають, що в цього хлопчика було потужне злодійське минуле, від якого він не збирався відмовлятися в інтернаті. Він одягав чиїсь калоші, куртку, виходив, збував за рогом і повертався за наступною здобиччю. Зупиняти його або ябедничати на нього начальству однокласники боялися. Але десь на другий день на шляху злодія став Кривцун. "Перестань тягати!", - сказав він тихо, але тоном, від якого у тих, хто чув, мурашки побігли по шкірі. "Попишу!" - звично відповів на загрозу, що виникла перед ним, злодій і відпрацьованим рухом вихопив із кишені лезо для гоління. "Спробуй!", - ще тихіше, але з іще більшою рішучістю в голосі сказав Сергій. З виразу його обличчя було ясно, що він готовий померти, але більше не дасть існувати навколо себе тому, що він вважав "поганью". Вмирати не довелося - навколо Кривцуна вже скупчилися однокласники, готові вступити в бій, можливо навіть кривавий. Але бою не було. Злодій зрозумів, що співвідношення сил не на його користь. У нього забрали бритву і відвели в дирекцію. Більше в школі його не бачили. Крадіжок в інтернаті відтоді не було.

Незабаром після цього інциденту стали готувати якісь інсценізації та скетчі до Нового 1947 року. І тут виявилося, що Сергій - вроджений актор. У 8 класі, наприклад, він так зіграв роль Простакової в "Недорослі" Фонвізіна, що п'єса вийшла на обласний огляд, де члени журі довго не могли повірити, що роль виконувала не доросла жінка, а учень. Кілька людей спеціально прийшли за лаштунки, щоб подивитися, як він зніматиме грим і переодягатиметься! Переконавшись, що їх не обдурили, щиро вітали Сергія з талантом і успіхом.

Пізніше Кривцун вивчив горьківське оповідання "Мати" з циклу "Казки про Італію" і на шкільних вечорах читав його так, що багато жінок плакали, а дехто в найдраматичніший момент навіть непритомнів. А його старий-бухгалтер із чеховського "Ювілею" викликав захоплений вереск малечі та гомеричний регіт старших вихованців, навчально-виховного та обслуговуючого персоналу. Аналогічна реакція була і на оповідання українського письменника-гумориста Остапа Вишні "Бенгальський тигр". Як і інші підлітки, Кривцун дуже серйозно ставився до навчання. І якщо Марат Царенко, який сидів із ним на одній парті (він був молодший за Сергія на три роки), надто крутився або якось відволікав його від занять, Сергій доволі рішуче і боляче рухав його своїм гострим ліктем у бік - під ребра! Обурений Марат називав такий метод виховання "жандармським", а самого Кривцуна - "жандармським полковником Зубатовим". Відтоді Кривцуна так у класі й називали - "жандарм", "Зубатов" або просто "Зуб". На ці клички він відгукувався із задоволенням, а потім і підписувався ними у своїх листах до однокашників після випуску.

В Одеському державному педагогічному інституті іноземних мов, куди Сергій вступив після інтернату, він був неодмінним учасником самодіяльності - грав ролі у великих виставах, а на самодіяльних студентських концертах зі своїм однокласником Женею Поздняковим вів модний тоді парний конферанс. Після інституту Сергій поїхав за розподілом викладати англійську мову в Тернопільське село Білобожниця. Там він одружився, народив двох доньок, а потім, закінчивши в Одесі дворічні курси підвищення кваліфікації, став викладачем англійської мови в педагогічному інституті м. Бєльці, Молдова. Коли ректорат інституту виявив сценічні дані Кривцуна, його швидко призначили деканом факультету громадських професій (де студенти отримували потрібні в їхній майбутній справі знання і навички, крім суто професійних). Потім він за сумісництвом був ще й директором міського будинку актора.

Катакомби, хвороба і стреси воєнних років на все життя залишилися з Сергієм Кривцуном у вигляді головного болю, часом просто нестерпного. Візити до численних і різноманітних лікарів, зокрема й у Москві, жодних результатів не давали. Якось Сергій дізнався про йогу, став робити відповідні вправи - і болі якщо не зникли зовсім, то стали слабшими й рідшими. У лютому 2001 року, коли в Москві тутешні інтернатці зібралися відсвяткувати 55-річчя своєї школи, 70-річний чотириразовий дід (дві онуки, два онуки) Кривцун, який приїхав із Бєльц, вразив своїх погладшалих та полисілих однокашників стрункістю та пластикою молодого танцюриста і густою шевелюрою, яка, щоправда, вже давно відливає сріблом.

У своєму інтерв'ю газеті "Власною персоною" напередодні 55-річного ювілею утворення інтернату на запитання "Що допомагає не розгубити дружбу шкільних років? Сергій відповів: "Ми пережили разом сирітство, Війна нас зробила рано дорослими. А якщо врахувати, що наш 6-й клас був найстаршим, то ми відчували відповідальність за всіх, хто молодший. Ми були командирами для них. Ось так і почав створюватися міцний і дружний колектив класу і школи"


Юбилеи, юбилеи! Жизнь летит
И годы гонит,
Но не властно, брат мой, время
Нас оно едва догонит!
Честен ты, а время всяко,
Добр ты, а время- злое,
Я люблю Сережу больше,
Чем его- того не скрою!
Я прощу его за всякость,
Обниму я время тоже,
Если все, что я увижу,
Будет честно, как Сережа!
Будь для нас здоровым, бодрым,
Добрым, вечным и любимым!
Мир украшен не цветами,
А Сережами такими!

(Карл Кондратьєв. До 50-річчя Сергія)